Глибину кризи важко передати словами. США практично повністю блокують поставки нафти на Кубу. Дизельне паливо, бензин і гас на цьому Карибському острові на 100 відсотків імпортні. Без дизельного палива не їздять вантажівки, в міста не доставляються продукти, в лікарні – кисень. В аеропортах уже немає гасу, багато авіакомпаній призупинили рейси до Гавани. Стратегія очевидна: задушити. Американські ультраправі тішаться, що все-таки знайшли choking point для примусу Гавани до капітуляції через 67 років після революції Фіделя Кастро.

Трамп каже, що переговори вже ведуться, що Куба failed state і що її влада мусить укласти «угоду». З одного боку, Трамп багато чого каже, з іншого – тверезий погляд на альтернативи показує, що вони жахливі. Є чотири основні сценарії.

Сценарій 1: Куба і далі не отримує нафту.

Уряд, можливо, вживатиме заходів для її економії і закликатиме героїчно триматися. Але без поповнення запасів бензину та дизельного палива криза за кілька тижнів переросте в гуманітарну катастрофу. Можливо, Гавана звинуватить в ній США, і цілком справедливо. Попри всі недоліки Куби, жоден інший острів Карибського басейну, незалежно від політичної системи, не витримав би таку нафтову блокаду. Але що це звинувачення врешті дасть? Соціальні та людські витрати будуть колосальними. Без палива навіть міжнародна допомога не доїздитиме до міст з порту.

Сценарій 2: Деякі танкери все-таки підпливають до острова, чи то з Москви, чи в результаті торгівлі на спотовому ринку, чи з інших джерел.

Це, без сумніву, полегшує ситуацію. Але є сумнів ось в чому: в яких обсягах? І чи надовго? Трампові погрози штрафними митами і конфіскацією танкерів поки є достатнім фактором стримування. Навіть Мексика призупинила допомогу під тиском Вашингтона, бо хто стане наражатися на його гнів? Москва заявляла, що хоче постачати нафту на Кубу, але конкретики досі немає, а російські авіакомпанії також повертають туристів і припиняють польоти. До удару США по Мадуро 3 січня саме Венесуела покривала 70 відсотків кубинського імпорту нафти, до того ж без жорсткої валютної оплати, в обмін на медичні бригади з Куби. Хто перебере на себе цю роль?

У Венесуелі Трамп і Рубіо вже проігнорували опозицію і стали взаємодіяти виключно з елітою, що прийшла на зміну Мадуро

Сценарій 3: Загострення ситуації призводить до протестів, заворушень і повалення уряду.

Саме про це мріють прихильники жорсткого курсу в Маямі. Але, попри все накопичене невдоволення, сама політика Вашингтона гальмує мобілізацію. В Венесуелі Трамп і Рубіо вже проігнорували опозицію і стали взаємодіяти виключно з елітою, що прийшла на зміну Мадуро. Якщо Трамп зараз каже, що з Гаваною вже ведуться переговори і що режим впаде сам, то хто на острові стане ризикувати життям на демонстраціях чи протестах? Звичайно, можуть бути сплески відчаю, можуть бути розбиті вікна і спроби мародерства. Якщо суть в тому, що доля населення залежить лише від результату боротьби за владу між Вашингтоном і Гаваною, то логічніше подбати про своє повсякденне життя і почекати, поки «там, нагорі» вирішать, а від всього іншого утриматися.

Сценарій 4: Переговори сприяють скасуванню американської нафтової блокади.

Власне, Гавана налагодила комунікацію з Вашингтоном, але до конструктивного діалогу ще далеко. Перші кроки, втім, цілком реальні. Кубинський уряд може звільнити сотні в’язнів, які перебувають під вартою після протестів 11 липня 2021 року, скасувати особливо суперечливі положення Кримінального кодексу, прискорити ринкові реформи або дати більше можливостей для інвестицій тим, хто виїхав з Куби, і ніщо з цього не підірве основу системи. Так можна задовольнити не тільки США, а й значну частину населення. Вашингтон у відповідь може дозволити Мексиці та іншим державам постачати нафту на Кубу, скасувати обмеження на грошові перекази для емігрантів з Куби в США тощо. Це стало б фундаментом подальшої співпраці.

Важко навіть уявити, яким міг би бути спільний знаменник, що дозволив би розрядити ситуацію і створити певну «нову норму». Після революції 1959 року Куба стала символом для лівих у всьому світі, але також і для правих у США. Вони хочуть побачити, як цей символ впаде. Трамп не каже, якої саме «угоди» хоче. Але є всі підстави припускати, що Куба має знову опинитися в сфері впливу США, і уряд в Гавані має бути такий, що влаштовує США.

Якщо США не хочуть самі відправляти boots on the ground, їм знадобляться наявні в державі сили: поліція, військо, адміністративний апарат

Куба в глухому куті. Її переговорна позиція слабка як ніколи. Втім, приклад Венесуели показав, що США хочуть не просто політичної згоди та доступу до ресурсів, а гарантій стабільності. Уряд в Каракасі змінився, але військо, поліцію, державний апарат і навіть парамілітарні сили ніхто не займав. Перенести це один в один на Кубу неможливо. Проте якщо США не хочуть самі відправляти boots on the ground, їм знадобляться наявні в державі сили: поліція, військо, адміністративний апарат. Цей козир повертає кубинській стороні можливість маневру за столом переговорів.

І все-таки, щоб дійти згоди з цим урядом США, Гавані довелось би переступити багато червоних ліній, і все одно існувала б загроза того, що Вашингтон знову перекриє нафтовий кран. Уряд США, зі свого боку, мав би бути настільки прагматичним, щоб дати протилежній стороні можливість зберегти обличчя. Наївне бажання, з огляду на те, що влада в Вашингтоні сп’яніла від фантазій про всемогутність. Прихильники жорсткої політики проти Куби в Конгресі США вже вимагають від Department of Justice притягнути до відповідальності 94-річного Рауля Кастро.

Чи все буде дуже швидко? Мережа, організована довкола сім’ї Рауля Кастро, контролює не тільки військо і силові структури, а й найбільший економічний блок країни, військовий холдинг GAESA. В попередні роки вони (під час глибокої кризи) беззастережно інвестували в люксові готелі, а ще перевели під своє управління державні ресторани і частково також прибуткові онлайн-супермаркети, через які емігранти в Маямі і деінде підтримують свої сім’ї, що залишилися на острові. Чи може врешті-решт скластися капіталізм, який збереже їхні економічні привілеї, з американськими партнерами в готелях, але без втрати контролю?

Всі чотири сценарії звучать не цілком реалістично, але, найвірогідніше, один з них або їхня комбінація стане реальністю в найближчому майбутньому. Якщо тільки всі ті, хто зараз мовчить або замовкає через страх стати жертвою Трампового свавілля, не об’єднаються. Не з ностальгії за кубинською революцією, а просто щоб показати, що коли уряд в Вашингтоні нехтує елементарними нормами співіснування народів і держав, чи то в Гренландії, чи то на Кубі – треба чинити опір.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко