Ще недавно через Ормузьку протоку щодня проходили 100 суден, але після початку американо-ізраїльської кампанії проти Ірану це вдається лише одиницям. І повідомляється, що Іран встановлює морські міни в цій вузькій протоці, тому ймовірність його закриття на кілька днів – або навіть місяців – перестала бути гіпотетичною.

Шокові хвилі вже прокотилися світовими ринками енергоносіїв, але найбільш явні та небезпечні наслідки тривалого закриття протоки можна буде побачити не на бензоколонках, а на обідньому столі. Ормузька протока – це не просто морський маршрут для нафтових танкерів; це найважливіша артерія глобальної продовольчої системи. Базові продукти харчування, включно з пшеницею, кукурудзою, рисом, соєю, цукром і кормом для тварин, перевозять через цю протоку до країн Перської затоки (далі – Затоки), а від добрив і палива, що надходять звідти, залежать фермери в багатьох країнах світу.

Особливо вразливими є країни Затоки, які сильно залежать від імпортного продовольства. Їм потрібні відкриті водні шляхи та постійний потік міжнародних поставок, щоб забезпечити себе зерном, рисом, кормами для тварин та олією.

Як показала пандемія COVID-19, крихкість виробничо-збутових ланцюжків не є проблемою лише воєнного часу. Останніми роками багато країн Затоки зайнялися зміцненням своїх продовольчих систем, розширюючи стратегічні запаси та інвестуючи у вітчизняне виробництво. І вони вивчали альтернативні маршрути доставки: частина вантажів перевозиться суходолом або через порти, які дозволяють обійти Ормузьку протоку, включно з портом Джидда на березі Червоного моря в Саудівській Аравії.

Приблизно 70 відсотків продовольства, що споживається в Бахрейні, Кувейті, Катарі, ОАЕ, Саудівській Аравії та Іраку, постачається через Ормузьку протоку

Хоча ці заходи підвищили стійкість, вони можуть повністю компенсувати наслідки тривалої блокади Затоки. Приблизно 70 відсотків продовольства, що споживається в Бахрейні, Кувейті, Катарі, ОАЕ, Саудівській Аравії та Іраку, поставляється через Ормузьку протоку. За загальної чисельності населення близько 100 млн осіб для заміни зниклого імпорту в цих країнах доведеться, за даними FAOSTAT, щодня доставляти в регіон приблизно 191,3 млн фунтів (87 тис. тонн) продовольства.

Постачання країн Затоки в умовах блокади вимагатиме безпрецедентної гуманітарної операції, причому, можливо, у небезпечному повітряному просторі. Для порівняння: у 2024 році Всесвітня продовольча програма ООН надавала в середньому лише 15 млн фунтів (6,8 тис. тонн) продовольства на день для 81 млн осіб у 71 країні.

Повна блокада завдасть Ірану такої самої шкоди, як і його арабським сусідам. Збій у морській торгівлі стисне цю країну з двох сторін, обмеживши експорт енергоресурсів та підвищивши ціну імпортного продовольства, включно з пшеницею, рисом, кормом для тварин, олією. Для багатьох іранців вартість предметів першої необхідності (від хліба до квартплати) вже стає недоступною, що спровокувало масові протести, які охопили країну на початку року.

Як показує історія, стрибки цін на продовольство та його дефіцит стають важливими чинниками політичної нестабільності. У 2008 році через зростання цін на енергоносії та добрива на тлі екстремальної погоди та постійних помилок влади ціни на базові сільгоспкультури майже подвоїлися, що спровокувало продовольчі бунти у десятках країн. А потім, у 2010 та 2011 роках, історична посуха та спека в Росії різко скоротили врожай зернових, що підняло світові ціни на продовольство до рекордних висот та створило умови для Арабської весни.

У 2022 році вторгнення Росії в Україну штовхнуло вгору світові ціни на зерно, добрива та паливо, різко знизивши продовольчу безпеку. Оскільки в глобальній продовольчій системі зростає напруга через кліматичні шоки і наслідки пандемії, що зберігаються, чи варто дивуватися, що у світі спостерігається найсильніший сплеск збройних конфліктів з часів Другої світової війни.

Наслідки подальших збоїв в Ормузькій протоці виявлятимуться далеко за межами Затоки. Фермери у світі – від Південної Азії до Африки на південь від Сахари (і навіть у Європі та США) – залежать від стабільних поставок добрив та палива. Природний газ є ключовим інгредієнтом у азотних добривах, а це наріжний камінь сучасного сільського господарства, що дозволив досягти історично рекордної врожайності. За оцінками, через цю протоку перевозять 30-40 відсотків усіх азотних добрив, що торгуються у світі.

Коли дорожчають добрива та паливо, фермери реагують: вони використовують менше добрив чи засівають менше площ. Внаслідок цього знижується врожайність, а від наслідків трясе всю продовольчу систему. Фермери, далекобійники, виробники харчування – весь виробничий ланцюжок починає перекладати вперед збільшені витрати, доки вони не досягнуть рахунків за продукти у домогосподарств.

Якщо конфлікт призведе до забруднення води в Затоці або виведення з ладу опріснювальних установок, наслідки будуть катастрофічними

Збої у постачаннях продовольства, палива та добрив можуть призвести до зростання цін через кілька тижнів або місяців, але є ресурс, який може опинитися під загрозою вже за кілька днів: вода. Якщо конфлікт призведе до забруднення води в Затоці або виведення з ладу опріснювальних установок, наслідки будуть катастрофічними.

Це вже гострий ризик. Минулого тижня Бахрейн та Іран (який сам страждає від гострого дефіциту води) повідомили про атаки на опріснювальні установки. Якщо такі удари були навмисними, вони будуть визнані військовими злочинами відповідно до міжнародного права, оскільки знищення або забруднення цих об’єктів одразу ставить під загрозу життя мільйонів людей. Україна показала, що критичну інфраструктуру можна відновлювати під обстрілами, але системи опріснення води є вкрай складними, а швидких альтернатив майже немає.

Міжнародні зусилля щодо безпеки на Близькому Сході десятиліттями фокусувалися на запобіганні розповсюдженню зброї масового знищення. Але закриття Ормузької протоки – через морські міни або через тривалий військовий конфлікт – може завдати шкоди цивільному населенню в порівняних масштабах, порушивши роботу глобальних продовольчих та енергетичних систем, а також викликавши водну кризу в регіоні. Усі сторони цього конфлікту, і міжнародне співтовариство загалом, мають зробити все можливе, щоб запобігти такому результату.

Водночас ця ситуація має бути застереженням: глобальна продовольча система небезпечно вразлива. Влада має зайнятися її зміцненням – перш ніж новий шок штовхне мільйони людей на край гуманітарної прірви.

(с) Project Syndicate 2026