У 2022 році відчувався певний оптимізм щодо безпосередньої участі Заходу в розв’язанні конфлікту в Нагірному Карабаху: в західних столицях, зокрема в Брюсселі, Празі й Вашингтоні, відбувалися численні переговори між лідерами Азербайджану та Вірменії. Але після 19 вересня, коли Баку почав військовий наступ на Нагірний Карабах, цей оптимізм почав швидко зникати.

Протягом майже десяти місяців Баку перевіряв реакцію Заходу за допомогою екопротестів, встановлення КПП на Лачинському коридорі та зрештою повного його блокування. Він дійшов висновку, що Захід не готовий гарантувати безпеку вірменів у Карабаху чи брати на себе зобов’язання в контексті миротворчої діяльності або розгортання військових сил. Тоді Азербайджан досягнув згоди з Анкарою та Москвою та взявся за так звану антитерористичну операцію, хоча переговори, здавалося, просувалися саме на його користь. На думку Азербайджану, зараз ключі до потенційних угод саме в руках Росії та Туреччини, а не держав Заходу.

Росія, схоже, тільки радіє можливості покарати прозахідний уряд Вірменії руками Азербайджану

Проте, як це не парадоксально, що більше Азербайджан зміцнює владу над Карабахом, то більше він стає залежним від Росії. У Москви залишається військова присутність у Карабаху, і, попри рішення влади Нагірного Карабаху про саморозпуск, російські війська навряд чи скоро звідти вийдуть. Таким чином, основними сторонами конфлікту фактично стали саме Азербайджан і Росія. Вірменія натомість активно самоусувається від цього процесу.

Карт-бланш Росії на войовничі дії з боку Азербайджану, а також невизначеність щодо майбутнього російських військ у Карабаху викликають питання щодо того, які саме відносини зараз у Москви й Баку і які їхні потенційні наслідки. Торік Азербайджан підписав угоду про лояльність з Росією лише за два дні до її вторгнення в Україну. Ця угода охоплює ключові питання зовнішньої політики та безпеки, такі як «аналогічні або подібні позиції з тематичних міжнародних питань» і зобов’язання «утримуватися від будь-яких дій, які, на думку однієї зі Сторін, завдають шкоди стратегічному партнерству та союзним відносинам між двома державами». Хоча Азербайджан не мусить обов’язково стати «другою Білоруссю», виникає занепокоєння щодо того, що заради територіальних здобутків Азербайджан може принести в жертву частину своєї незалежності.

Росія, яка поводиться як керівна сила регіону, схоже, тільки радіє можливості покарати прозахідний уряд Вірменії руками Азербайджану. Москва очікує, що перемога Азербайджану посіє нестабільність у Вірменії, що потенційно може призвести до повалення уряду Пашиняна. Тривалі зв’язки Єревана з Москвою вже зіткнулися зі значними перешкодами, хоча повна зміна в короткостроковій перспективі є малоймовірною. Такі перешкоди стали результатом низки подій, починаючи з відмови ОДКБ допомогти Вірменії під час війни 2020 року й аж до наступу Азербайджану у вересні 2022-го. У відповідь на це Єреван почав диверсифікацію зовнішньої політики, відмовившись від настільки сильної залежності від Росії. У січні Вірменія скасувала військові навчання з Росією, а в травні прем’єр-міністр Пашинян натякнув на перегляд альянсу з Москвою, якщо не побачить серйозних переваг такої співпраці. У червні він відкрито заявив, що Вірменія не є союзником Росії в конфлікті з Україною і що Вірменія відчуває себе затиснутою між Росією та Заходом. Пашинян визнав, що покладатися виключно на Росію в питаннях безпеки було стратегічною помилкою і навіть організував спільні військові навчання зі США у вересні. Також він почав процес ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Однак Росія стверджує, що до перемоги Азербайджану призвели «загравання Вірменії з Заходом», а не тісна співпраця з Москвою та Баку.

США та ЄС повинні вивчити варіанти виводу тристоронньої угоди з-під контролю Росії та її переміщення під ширший міжнародний контроль

Амбіції Москви виходять за межі Карабаху – вона прагне створити транспортний коридор під назвою «Зангезурський коридор» на основі тристоронньої угоди, підписаної Ільхамом Алієвим, Ніколом Пашиняном і Владіміром Путіним 10 листопада 2020 року. Мета коридору – з’єднати основну частину Азербайджану з ексклавом Нахіджеван через найпівденнішу провінцію Вірменії Сюнік. Попри те що встановлення силового контролю над Нагірним Карабахом є порушенням угоди від 10 листопада, Баку наполягає на відкритті Зангезурського коридору як передумові досягнення миру з Вірменією.

Суть питання полягає в природі цієї транзитної ланки. Вірменія готова забезпечити регулярне сполучення з Азербайджаном, але Баку хоче створити екстратериторіальний коридор, який був би не під юрисдикцією Вірменії, що порушує її територіальний суверенітет. Баку стверджував, що напади на південь Вірменії у вересні 2022 року відбувалися саме через те, що Єреван змінював умови чи заважав процесу відкриття шляхів сполучення та перевезень, а також заявляв, що йдеться не про напад взагалі, оскільки кордон між двома країнами не є чітко демаркованим. Президент Алієв навіть погрожував, що Азербайджан силою захопить територію, необхідну для коридору, якщо Вірменія не виконає ці умови. Нещодавня заява держсекретаря США Ентоні Блінкена на підтримку територіальної цілісності Вірменії викликає побоювання щодо потенційного відновлення військової ескалації через це питання.

Жорстока реальність полягає в тому, що зараз у Сполучених Штатів та Європейського союзу є мало варіантів, як запобігти етнічній чистці вірмен, що підкреслює провал політики Заходу на Південному Кавказі. Однак вони мають вивчити варіанти виводу тристоронньої угоди з-під контролю Росії та її переміщення під ширший міжнародний контроль, в ідеалі за підтримки ООН, замість того, щоб передавати важливі комунікаційні лінії Кремлю. Іншим потенційним способом врегулювання може бути офіційна денонсація урядом Пашиняна угоди 2020 року та участь у прямих переговорах з Азербайджаном і Туреччиною, щоб розблокувати регіональні транзитні маршрути на справедливих умовах без участі Росії. Проте, враховуючи високий рівень співпраці між Анкарою та Москвою, цей шлях зараз видається складним.

Великий потенціал має ініційована США міжнародна спостережна місія в Нагірному Карабаху, яка б могла замінити Росію у цій ролі

Примітно, що саме в день початку військових дій Азербайджану, 19 вересня, міністр оборони Росії Сєрґєй Шойгу розпочав візит до Тегерана, зокрема й щоб отримати згоду Ірану на відкриття коридору. Але зусилля Росії, найімовірніше, були невдалими, адже під час зустрічі з Пашиняном 25 вересня посол Ірану Мехді Собхан підтвердив підтримку Тегераном територіальної цілісності Вірменії. Зважаючи на такий складний ландшафт, для боротьби з просуванням Росії в регіоні необхідна активніша участь США та ЄС. Наразі лише Франція за прикладом Ірану вирішила відкрити консульство у вірменській провінції Сюнік, а ЄС розгорнув моніторингову місію у вірменських поселеннях на кордоні з Азербайджаном, розуміючи всю делікатність ситуації на місцях.

Великий потенціал має ініційована США міжнародна спостережна місія в Нагірному Карабаху, яка б могла замінити Росію у цій ролі. Але для початку західні держави мають якнайшвидше відмовитися від міфів про енергетичну безпеку та транспортні проєкти у своїй політиці щодо Баку. Як зазначив Томас де Ваал, роль Азербайджану в енергетичній безпеці Європи часто переоцінюється; Баку далекий від виконання своїх обіцянок постачати великі обсяги газу. Крім того, Вірменія має не менше за Азербайджан значення в організації сполучення між Китаєм і Європою через маршрут Середнього коридору, через що таким важливим є співробітництво в регіоні. Отже, Заходу час вжити конкретних дій, щоб запобігти новій гуманітарній кризі та змінити архітектуру безпеки на Південному Кавказі.

Переклад з англійської Наталії Сліпенко